Постріл, другий, розірвалася тиша, і нестерпний біль… Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки…

     Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, Майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна!

     Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську  гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною й житимеш у вільній державі.

     На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, узяли в щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали мотиви, патріотичні пісні. Увесь світ був вражений тим, як Майдан згуртував український народ у єдиному пориві. І навіть незважаючи на холод, виконання Державного гімну України тисячами людей свідчило про  перемогу українського народу над планами знищити нас як націю, притоптати нашу гідність.

     …І мовчки сотня неcкорених героїв

Відходила у чисті небеса,

І погляди знесилених мільйонів

Дивились вслід братам, батькам, синам…

Вони загинули за нас з тобою,

Віддали все, що було в їхньому житті,

І ринули у небо сотнею святою

Боронити звідти нас від ворогів!

У темне небо по руках в відкритих трунах

До світу кращого крізь сльози матерів,

Не буде прощення убивцям й нам не буде,

Коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,

          Хто не дістався правди, оступившись на пів кроці.